Власне, з цього питання і починається настільки очікуваний фільм, творіння двох британських незалежних режисерів. Мене, як і багатьох інших, приваблювало бажання побачити Руперта Грінта в новому для нього амплуа, в образі такого собі Мальчиша-плохиша. Та й сюжет видався цікавим, люблю я історії про богемної і, природно, проблемної молоді.

На погляд проста історія - два молодих людини захоплені однією дівчиною, не знаю, чи варто називати цю коротку історію «любовної». Швидше у фільмі було більше іншої любові, навіть любов Мішель та Люка до своїх батьків здалася мені набагато більш реальною, ніж почуття Мелакі до Мішель. Загалом-то, це все-таки історія про дружбу, особливо в цьому переконуєшся під час останньої сцени.

Візуально фільм дуже хороший: динаміка в потрібних моментах, цікава ідея з текстами смс головних героїв, саундтрек, звичайно, на любителя, але особисто я їм просто заслуховувати. Зовнішній вигляд героїв, види Белфаста - все залишає приємне враження. Також мою увагу привернув плакат на стіні в кімнаті Люка, один з нечисленних предметів його власності.

По ходу сюжету розкриваються характери головних героїв, сама їх сприйняття змінюється. Цікаво те, як всі троє пов'язані між собою: Мелакі і Мішель - із забезпечених сімей, тим не менш у Мішель - як і у Люка - проблеми з батьком, Люк - кращий друг Мелакі. Ця остання зв'язок особливо сильний і проявляється протягом усього фільму.

Виконавці головних ролей Роберт, Руперт і Кімберлі величезні молодці, я сподіваюся, що у всіх попереду відмінна акторська кар'єра, хоча багато з них вже проявили себе у великому кінематографі. Дивлячись на те, як Кімберлі Ніксон виконує роль Мішель, не відразу розумієш, що саме вона грала невростенічку Хільда в «легкої поведінки». Руп також далеко відійшов від ролі Рона в поттеріані. Роберт ж привернув мою увагу в короткометражці «An Cratr», граючи невелику, але якусь дуже сильну в драматичному плані роль. Напевно, його виконання ролі Люка мене і вразило найбільше.

Плюс цього фільму в тому, що він не затягнутий, від нього в принципі не втомлюєшся, бо з молодими героями постійно щось трапляється. Фінал же, по суті і не міг бути іншим, що щось має подібне мало трапиться, щоб всі троє нарешті подорослішали.

Хто винен у всьому те, що трапилося? Молодість, наркотики, а ще та сама «F * ck boredom», згадка про яку промайнуло перед «прощальній» вечіркою в чиємусь смс.

Не даремно чекали ми цього фільму. Це якісне кіно, кіно зі смаком. І я буду його не раз переглядати.